Галина КРУК

* * *

Знов по колу, мов зеки,

   заклавши долоні за голови.

І стікає з облич на долівку

    омана часу.

Користаючи з паузи,

    для існування задовгої,

я міським голубам

  свої вимоклі руки кришу.

А вони не їдять —

певно, звикли до кращого викорму.

А вони на дзьоби

    піднімають розм'яклі шматки…

У яку порожнечу

    я власну небажаність викину,

розчинивши обличчя

     у чорному плесі ріки?

Знов по колу ідемо,

  на п'яти свої ж наступаючи.

За стовпами потилиць

  не видно живого лиця.

І у наших долонях

 повільно,

 по краплі,

                збирається

неприкаяна спрага

 чіткого, як крапка, кінця.

1990

© Галина Крук. Всі права застережені.