Галина КРУК

* * *

Ми помрем не в Парижі.
Н. Білоцерківець

Коханий! Тебе не чекає в Парижі
жагуча Жанетта з мигдалевим взором.
Докором
гітарна струна зачепилась
за спицю в моїй парасолі чи в зливі.
Щасливі,
що дощ, наче авто, спиняють рукою.
За мною,
повір мені, в Лондоні плачуть не гірко.
За шкірку
обох нас із поїзда скинули браво.
Направо,
наліво і прямо дороги нема.
Пітьма.
і місяць лимоном у склянці станційного чаю.
Не знаю,
чому не чекають на тебе в Парижі
ледь хижі
Жанеттині очі під колір кавової гущі.
Вмирущі
вогні зорепаду розкреслять у головах небо.
Не треба
шукати ту станцію Богом забуту на карті.
Ми варті.
Ми знаєм, що варті померти у тому Парижі.
Оближе
та дама пікова без твого цілунку уста,
бо там,
ніколи ми там не помремо…

1991