Галина КРУК
* * *
Забери на долоню птаха. Небо — на плечi.
I не йди.
Вдихай офiрований вечiр,
що так дощем i не збувся.
Автобус поверне до мiста.
Цiлком один
цiлуватимеш крильцята слiв
руками безвустими.
Ти ж бо знаєш напевно,
як довго триває мить.
Цi надiрванi схiдцi —
донизу в обидва боки…
Ще руками у вирiй,
обертаннями голови
намагаєшся втримати небо
таким високим.
Ти ж бо вiдаєш, дивний:
вночi опадуть слова,
наче яблука раннi,
i матимуть бiлi зерна.
I пiд випраглим небом
вiтчизни твоїх оман
вже нiхто не спiватиме
пiснi твоїх повернень.
Так вмирає надiя
залишитись молодим.
I комусь зостається
незбагнена слiв доречнiсть.
Забери на долоню птаха.
Небо — на плечi.
I — не йди.
1996
© Галина Крук. Всі права застережені.