Галина КРУК

* * *

Забери на долоню птаха. Небо — на плечi.

                              I не йди.

Вдихай офiрований вечiр,

 що так дощем i не збувся.

Автобус поверне до мiста.

 Цiлком один

цiлуватимеш крильцята слiв

     руками безвустими.

Ти ж бо знаєш напевно,

   як довго триває мить.

Цi надiрванi схiдцi —

  донизу в обидва боки…

Ще руками у вирiй,

обертаннями голови

намагаєшся втримати небо

   таким високим.

Ти ж бо вiдаєш, дивний:

    вночi опадуть слова,

наче яблука раннi,

   i матимуть бiлi зерна.

I пiд випраглим небом

 вiтчизни твоїх оман

вже нiхто не спiватиме

 пiснi твоїх повернень.

Так вмирає надiя

 залишитись молодим.

I комусь зостається

незбагнена слiв доречнiсть.

Забери на долоню птаха.

    Небо — на плечi.

I — не йди.

1996

© Галина Крук. Всі права застережені.