Галина КРУК

* * *

Назавтра чекалося лiта.
Псалмом пташиним —

прелюдiя лiта сьогоднi.

То були бiлi тюльпани

i пасували кiмнатi.

У притулку на трьох

я шукала самотньої нiшi.

Лiто ближчало.

У нав'язливих хриплих хоралах

хтось щоразу не мiг зупинитись

на вибранiй нотi.

Смакувало незвичне i гостре —

скажiмо, цикута.

У бокальцi тюльпанiв

вливалися пiннi тумани

бiло, в'язко.
Хотiлося нiч пригубити,

згубити,

забути…

А назавтра чекалося лiта

з птахами i дзвоном,

з розiмлiлим асфальтовим духом,

важким i пекучим.

Нинi, а нинi ще можна було просто бути
у притулку у вежах тюльпанiв,

останнiм притулку.

Тут мене не зумiє нiколи нiхто вiдшукати.
Назавтра чекалося лiта.

1996