На небі й на землі
поступливі веселі звірі
котрим годі відчути рівну місцевість
урізаються в пам’ять ляндшафту
(ніби все инше повинне зникнути
через власну незугарність)
невідхильно муляють очі
гаснучі сади
висять над землею
і падають яблука десь над головою
і в’януть квіти
і розпускаються квіти
а десь унизу
в замерзлих калюжах
застигли паперові човники
уламки дитячих катастроф
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.