* * *
марно гострий вітер
слухає серпня окраєць
мені повертає безсмертя
до серця
видирає розваги із очей людини
що вона витікає розпеченим словом
на ошатне верхів’я
і падає ув ошатне верхів’я
і летить поверх цього безладдя
напинаючи роздерті груди
посічені важкою водою
на вітрила срібні від сонця
і лагідно повертає життя
до кількох запитань
у колодязь
а хліб
дайте хліба
і спеки землі
у петельках очей
і рослинах просвітлого дня
не лишайте траву
біля ситого темного лісу
роздеріть на клаптики небо
попринаджуйте сірого вовка
щоб навіки пропало бажання
кохати вчорашньою спрагою
випивати скалки озера
і дивитись на себе в сонце
і заздрити свому відображенню
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.