Костянтин КОВЕРЗНЄВ

Сотворіння світу

палахкотіння матері
забуті числа днів
у білих халатах
злиденного сяйва
це паморозь а не иній
і лице замість обличчя
нетоптана призьба любови
беззахисне відлуння
повертається та' як
день верне до дня
і вчиться покорі
все слабшає
йде на північ а хоче на запах
а насправді
нікуди не йде
як повія
тримає п’ястук у долоні
як байдужна вдовиця
береже льокон милого
для свого медальйона
і щезають напади хоті
шепотом анотацій
серденько сонечко
довічна лактація
навчання покорі

***

© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.