Агонія
чи може встати
солодка мати-земля?
чимдуж стисну пісок зубами
— смачна
я тут
між пальцями кров
кінець кінцем
слова запашні
прип’яті до рота
— смерти лезо
вона схилилася перед росиною
вона дула рослиною
але виявилася книжкою
зачитаною до дірок
за деревом не
не питай мене
за вечором не
не знайди мене
за ранком не
не зідхай
птах на снігу
виклював собі очі
сніг розтанув
а зір уже не повернеться
вірш нарешті дописаний
а ненаписані сховано
в один схололий рядок
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.