* * *
перевитий сміхом
увесь плетеник
увесь оксамит
і на те він є вразливий
аби мене зупинити
і згубити назавше
за дерево ніс і поле
за обличчя і огорожу
хай там що
але я буду
хоч мене від
землі не видно
сіяти сміхом
плетеники
в плетиві оксамиту
і збирати кружечки
страху
і дякувати небові
за незглибне світло
і коритися словам
як повія
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.