Костянтин КОВЕРЗНЄВ

* * *

зльодяніла віра
пружина речей
обростає бажанням
порушити спокій
щасливих
що муки забули свої
тропічна земля
у спекотному фосфорі
на стежці де рінь
під моїми ногами
топче дім мій гостями
викрадає вітчизну
на волю
нотує у книзі
рекорд
міцний мур
старовинна фортеця
роззяплений келих любови
до всього
дотичний
до того копита безсмертя
що нами пойняло жагу
і кинуло в пазурі часу
за плечима життя
за душею подібних коханок
за півправдою смислу
про безліч загублених смислів
про чиюсь героїчну турботу
не забути нічого
щоб нічого не взяти
з собою
в дорогу

***

© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.