Костянтин КОВЕРЗНЄВ

Цвіт попелу

Цвіт попелу
цнотливих попелюшок
сузір’я риб у проблисках води
ховає море у шаленім тиску
сюди… завжди… вряди-годи;
Закохується хворий у ліжник
у піт зідхань
у власний нежить
і кожен зойк
оркестром прозвучить
і ґвалтом радісним
уб'є бентежність;
А серце розірвавши цю аорту
заходить у безвладні м’язи
земля у м’язи запинає квіти
і небо в м’язи заганяє хмари
і м’язи раптом починають жити;

***

© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.