* * *
стужавілий погляд
уп’явся в обличчя
всі предмети відмагаються чорної тіні
мати проклинає той день
коли я народився
поблизьке сумування
зими за містом
оточило віхолами
гострими шпилями
сліпими ліхтарями вулиць
холодною стриманістю дахів
реаґуючи на спеку
раптом запраглося
віддати всесвіту
всі порожні душі
допити до денця вино у пляшці
дириґування
міріядами поштовхів
запальних зізнань
залинуло нас дуже далеко
і ми зглянулися над
чорними страхами
най існують у твоєму і моєму серці
як згадка
що мати проклинає той день
коли я народився
***
© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.