Костянтин КОВЕРЗНЄВ

ЗАМIСТЬ ЕПIЛОГА

моє дитинство минало в дивовижних сутiнках свободи воно не знало горя води жовтої терпiння виклику живої зупинки вiчности серця i всього іншого що не може сiятися та родитися визирати у вiдчинене вiкно бо заледве дотягнеться до лутки але поспiх забарикадованих зусиль о вiдчута нестiйкiсть уже спливає вiдповiдно до мого бажання знайти i прочитати знову свою першу книжку не розумiючи жодної лiтери повернути ручку радiоприймача в пошуках пiснi мої брати i сестри були бiднi i вони заздрили яскравим картинкам у книжках а багатi не вiдчували що приречено дивляться на моїх братiв i сестер кiльканадцять чорних ролс-ройсiв i кiльканадцять чорних водiїв що на нашiй маленькiй вулицi грiють своїми пiджаками серця залiзних моторiв чекають на багатих хазяїв якi пообступали вiкна аби насолоджуватися спiвчуттям до моїх сестер i братiв покопирсанi захопленi малюнки малюкiв усе ще заздрять яскравим картинкам у книжках далеко виглядати їхнiй смуток далеко до зустрiчi близько до сходу близько ухибити мрiю моря близько до свiтла до квiтiв облич i щастя зiрвати коли мої брати i сестри вперше побачили море то вони вихоплювали навперебiй рибу з дзьобiв чайок далеко виглядав з їхнiх очей сором але ще бiльше голоси моїх сестер i братiв нагадували скарги моря на чайок скарги чайок на рибу скарги Нiни на Павла скарги тiла на сонце

***