Костянтин КОВЕРЗНЄВ

ПРОЗАЇЧНЕ РОЗП'ЯТТЯ

висока й неозора
без стiн i вiкон
навала темних вiй
воiстину чудовий день весняного розп'яття
i начебто Христос не журиться стражданням
i нiбито уже загоюються рани
корiння оплiтає цвяхи
знiчев'я наше мiсто розчинило дверi
i архiтектор винiс довгу анфiляду
i його голос затинався
серце шалено калатало
розривалося серцем закоханого
дихання гойдало мрiю
часник обручка
i пiвлиця у животi
свiтлими очницями черепiв
хилилися на один бiк
i серце починало бити головою в груди
день робився тьмавим
а розп'яття прозаїчним

***