Костянтин КОВЕРЗНЄВ

ЗАМIСТЬ ПРОЛОГУ

Життя людини минає в чеканнi. Життя має бiльшу силу за сонце i нiяк не може зупинитися. Втiха кожного наступає i вiдступає аж до чергового прагнення. I всякий певний, що його прагнення протриває довше за сонце. Тi веснянки, що їх наслiдували поети, де вони зараз?

Пам'ятаю, що в кам'яному будинковi в мiстi без жодного уряду люди з нудьги вирiшили стрiляти у крукiв зi своїх гвинтiвок. Очi крукiв злi, очi — лютi, крила — руки, настiльки круки вiльнi вiд неба, що їх ненавидить усе довкола, особливо ж кольби, прицiли та iншi круки. Грудень у тому мiстi сухий. Вдень — Ти i калорифер. Може, iснують в iншому свiтi будинки, в яких руйнують стiни заради цвяхiв. Заради цвяхiв i крови, пилу гiпсокартону, окрушинок цегли. Нехай пусткою стане Твоє мешкання i нового пожильця воно не знайде нiколи. Нехай Твої одежi зiгрiють лише одного.

Твоє страждання вiдшлiфовує душу, робить її витонченою. Та що може бути огиднiше за страждання? Вiд нього втеча стане невиправданою — анi вгору, анi вниз — запаморочення буде ефемерним. Далебi, страждання не варте ненависти. Отже, не варте й любови. Напевно, у груднi, либонь, у липнi, або ж у травнi, мiсто здобуде своїх можновладцiв. Навiть Твоя мовчазна присутнiсть виявиться для них небезпечною. У чуттєвому забуттi Ти дорiвнюватимеш Собi справжньому. I радiсть буде наче прогулянка, бо прийде не вiд ножа чи кулi, а вiд осягнення пожадань натовпу, якi збiгатимуться з Твоїми пожаданнями. Нехай пусткою стане мешкання Твоє.

Пам'ятаю, що в кам'яному будинковi в мiстi без жодного уряду в темнiй кiмнатi люди зiбралися, аби полювати на крукiв. I виявилося, що є лишень одинадцять набоїв. I мисливцiв — лишень одинадцять. I кожен був жадiбний до задоволення. I запалили вони кожен по свiчцi, щоб стало свiтлiше, i взяли жеребки, i впав жереб на Тебе. I без жалю закладав Ти по черзi до гвинтiвки одинадцять набоїв.

Костянтин КОВЕРЗНЄВ

***

© Костянтин Коверзнєв. Всі права застережені.