Марія КОВАЛИК

СТАНЦІЯ “ДЕ ТИ”

Десь о такій годині
у поїзді вимикають світло.
І гарячого чаю ніхто вже не хоче.
про що розмовлятимеш
із своїми снами? Охоче
запалиш цигарку
і за кілька хвилин
її вже не буде.
Погладь свій русявий спогад –
може крізь дим побачиш її у вікні.
Просто місяць дивився
моїми очима у Твої.
Щохвилини більшала відстань –
відбивала Твої ритми в мої.

***

© Марія Ковалик. Всі права застережені.