ВІДОБРАЖЕННЯ
Ці стіни не знають страху.
Обійми мене сном наостанок.
Ці струни порвуться зарано
і засніжені кроки за нами.
Не тривожся, коханий вітре,
це не вперше – отак самотою.
Не чекає ніхто і гірше
вже не буде ніколи.
І не страшно Тебе забувати,
лиш минути ці очі – не можу.
Знов лукаво підморгую сонцю,
та Тебе там чомусь не знаходжу.
***
© Марія Ковалик. Всі права застережені.