* * *
Єдиний зміст завжди в моєму слові,
Немов єдине сонце в небесах.
Моє життя, що визріло з любові,
гойдається на доле — терезах,
здіймаючи мене понад степами,
із боку в бік жбурляючи в імлі,
де мої нерви жовтими снопами
на чорній переораній землі.
Де тиша, мов заціплена від крику,
де сотня переплутаних доріг,
Не відшукать сьогодні і довіку
де правда є і де святий поріг,
де мої предки з вечора до ранку,
немов живі примари за столом.
Мені б зайти. Гірку підняти чарку
за рідну Україну за вікном.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.