ЗУСТРІЧ
Як сталось це? Нічого не було.
Слизьке, холодне і байдуже тло.
Весна ще не торкнулася дороги.
В твоїх очах застиглі дві тривоги,
мовчать і довіряють дно мені
зашарпане буденністю жорстоко.
Та наче душу винесла затока
у дисонанси променів ясні.
Стою, завмерла, наче у воді.
Обмацую руками для розради
свій комірець, беззахисно, мов краду
твої думки — минуле, давній дім…
Навпроти очі, вії — змах птахів,
а ми далеко, вкопані у відчай.
Спливає день і рюмсають дахи,
їх, мабуть, хтось зимою покалічив.
Як цю межу мені переступить
у повені збережених ілюзій
і зустріч цю? Неждана мить,
Неначе кулька, загнана у лузу.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.