* * *
Десь там, на Заході, на дикому
Живеш ти поміж буків і смерек.
А я… І пожалітись нікому,
Дивлюсь у ніч, як у порожній глек.
Вже так давно розкидано каміння.
Літа летять, неначе із пращі.
Не співчуття шукаю — розуміння —
І душу обдираю об кущі.
І мовчки вибачаю злодіям,
Що за гріхи не знають каяття.
І знову йду приречено на подіум,
Сприймаючи оману за життя.
І вже нема ні злету, ні фіналу, —
Хаплива гра і часу метушня.
Життя не кін, але нестяма шалу.
Жахаюся і падаю з коня.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.