Лариса КОВАЛЬ

СОН У КАРПАТАХ

Карпатська синь, і вечір настає,
Червоне сонце падає за обрій,
Палає небо. Серденько моє
Болить і лине за тобою в гори.
А кров бринить і дзвоном б’є у скроні,
Розлукою роз’ятрена душа,
В твоїх очах зажурених, мов сонних,
Ще й досі я, але якась — чужа.
Ще пахне сіно молодим туманом
І щем тече у мій летючий сон.
Це, мабуть, ти мені наснивсь, коханий,
Як розпач, як розлука, як прокльон.
Віддай мені свій біль, свою зажуру,
Щоб я тебе, мій сокіл, повела
Крізь дивний сум, крізь всі трикляті мури
І пригорнула до свого крила.
Полетимо туди, де зорі сині,
Яких не може бути у житті.
Але чому ті крила лебедині
Так схожі на розп’яття на хресті?
До вічності цей не спинити плин
У порожнечу, в мерехтіння, ввись…
Це уві сні, а у житті — полин
І гіркота, і смак солоний сліз.
Та лине із карпатських полонин
Забутий спів. Чекай мене. Колись…

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.