* * *
Я затаврована осінню,
Заціплена, наче в путах,
Такі вже у нас відносини
Задавнені, як застуда.
Не перші ми, й не останні,
А те що було — не буде,
І місяця знак питання
Серпом протинає груди.
Порожній трамвай драконом
У темряву очі витріщив.
Розбите, як скло віконне,
Все те, що за мене вирішив.
Я зараз в міськім трамваї,
Мовчазно і без прощання
Поїду. Куди? Не знаю.
В країну, мабуть, Світання.
А там чарівна Богиня
Всміхнеться мені й нікому.
Отам я і зникну тінню
Сама в собі незникома.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.