ПЕРЕДЧУТТЯ
Шукаю в літі знов твої сліди
І кожного лякаюсь повороту.
І з кожним кроком важче від скорботи, —
У літні не вернутися сади.
Ми для якого щастя живемо?
Прошурхотить по вікнах хуртовина,
І я в полоні власної провини
Закрию двері в літо на замок.
Проходить день, останній промінь згас,
А я немов в передчутті погоні,
Несуть мене кудись шалені коні,
Позаду простір — невгамовний час.
У маячні карпатський бачу ліс.
Не ті я двері, мабуть, відчинила,
Закрити вже не вистачило сили,
І стала я веселкою із сліз.
І так живу. Мені тут місце є,
На дереві життя, на вільній гілці.
Вже дощ періщить по замерзлій глиці,
Та осінь ще ніяк не настає.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.