* * *
Знахабнілий місяць
вислизнув з-під шиби
і зануривсь у моє безсоння
думки виринають
із чорної безодні
спалахують і зникають
у нічному океані
залишаючи бульбашки
схожі на зірки
холодні байдужі і недосяжні
та ось якась безтілесна
зависла ліхтарем
коло пізнання світу
на рівні комах
безперервний рух в нікуди
поки не поглине вогонь
все нові і нові жертви
думки виринають і гаснуть
аж ось деякі зачепились
бруньками за гілля
я так боюсь їх втратити
я лечу в глибину копальні
до колиски джерел
хай нап’ються і вибухнуть
смарагдовим ранком
моєї мрії
або залишаться
чорними цятками
в бурштині надій.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.