* * *
Від зір залежить наша доля
Богдан Ігор Антонич
Іду я полем. Кволо квилять хвилі.
Десь там Антонич з місяця струмить,
Промінням срібним очі милить,
Із темряви викрешує блакить.
А чорний птах розмахує крильми
Усіх бажань моєї злої долі.
Горить сузір’я відьомська сваволя.
Ну спробуй, ну візьми мене, візьми!
Цей крик вночі і сивий надим згарищ
Моїх видінь — руйнуються світи.
Над обрієм займаються Стожари,
Яких мені ніяк не досягти.
Антоничеві леви, ластівки, рослини
Згубились у байдужості юрби.
Та десь Він є і сипле зорі сині
В мої долоні — ліки від журби.
***
© Лариса Коваль. Всі права застережені.