Лариса КОВАЛЬ

“О ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ!”

Зібрались люди, говорили.
Про що? А кожен про своє.
У кожного душа зболіла,
Яка ж то осінь настає.
Чи скрута випаде зимова,
Чи зібрано ж таки врожай,
Куди поділась наша мойва,
Чи грошей вистачить на чай?
Я мовчки слухала ті речі,
І так схотілося дощу
На руки, голову і плечі,
Щоб лив — як з ринви — досхочу,
Щоб враз промокнути до нитки,
Щоб змити цей буденний сон.
І холод гострий, мов прокльон,
Зміг всі чуття мої убити.
“О Даждь нам днесь!” О Боже мій!
О дай же розуму мені,
О дай же розуму народу,
І покажи нам шлях до броду,
Щоб не шукали вороття
У рабство іншому народу.
Згорить свіча мого життя
Рабою я не стану зроду.
Благослови мене, мій край,
Врятуй, о Боже, Україну,
Врятуй, як бідную дитину.
Горить, багріє небокрай.
То сонця, життєдайна ватра.
“О Даждь нам днесь!”
І буде завтра!
О, Боже, розуму нам дай!

***

© Лариса Коваль. Всі права застережені.