ІСНУВАННЯ 97
Небо запало в сотні заглибин
зливою, зливою, золотом спілим.
Звуки плелися колонами ніби.
Пахло дощем, ацетоном і тілом.
Замкнені нутра нічних павільйонів.
П’яний під зав’язку — руки в кишенях —
все розумію (все добре засвоїв).
Хочеться пити і яблук печених.
А що є такого у слові “ми”?
Досягнення праці? Чи вчинки героїв?
Єдваби осінніх жовтневих покоїв
чи ватра, що вітром пускає дими?
А може направду, чотири години
і мокрий ущерть порцеляновий світ.
Вода не вщухатиме тисячу літ,
вона наближатиме небо до глини.
***
© Олесь Корж. Всі права застережені.