Оксана КОПАК

СОН ОСІННЬОЇ НОЧІ

Той зблідлий парк
алейки так непрошено
тебе приймають
у свою задуму
Так
ніби все що пройдено
минулося
відтак побудь удвох
із щурхотливим листячком
Воно мені нагадує тебе
по-лисячому
ластиться до ніг
не те що сніг
той завше був неприязний
а сам по собі і собі
чужий
ти ж мій
і у твоїй особі
я бачу
шерех припорошений
і спів нічний
А в темряві
ти ж знаєш
все так боязко
кажан тобі
за вовка може видатись
і низько впаде на траву
ліхтар
коли його штовхнути
навіть подумки
Заснулий парк

Не видайся смішним
старим воронам
на гілках осикових
за-си-па-них
старечим листям
вицвілим
Ти не знайдеш
у парку світлячків
Побрів між листя вечір
хрипко молячись
доводячи тебе
на другий край
де все раптово
припиняється
зникає шерех листя
і кажан
Сюди вороння
не літає спати
Асфальтні шати і
новий ліхтар
нагадує
про неминучу
втрату
меланхолійно
згаяних хвилин
і ти один
і у своїй полеміці
нікого не знаходиш
крім машин
і вулиць немічних
взираєш в дуги спин
за падолистом
вистроїлись совісно
одвіттні камзниці
Боязко ж і навіть
згадати тут
про листя між дерев
Допалюєш цигарку
сам на сам
А другої тобі
не дам
не дам
не дам

12.09.1993 р.