Андрiй Середа

ЩОДНЯ ВОНА ЙДЕ НАЗУСТРIЧ

Щодня
Вона йде назустрiч
У вбраннi дивовижного крою.
Вводить смiх в мiй мозок,
Називаючи свої дiї грою.

Поцiлуй мене, мамо,
В суцiльну скроню –
Мав я доню,
Та не встиг їй дать iм’я…
Тiм’я,
Ледь твердiше воску,
Мало б витримать,
Та не втримало мозку
I сiрим, небом сiрим
Той злинув вниз,
Заливаючи очi…

Тiльки мiсто
Було чисте.
Наче.

Поринаючи в сiру зливу,
Ми йдемо, доню, до цього мiста.
Посмiхаючись без упину.
Проводжають нас гiднi жалости
Люди,
Рiднi люди.

I тодi я звертаюсь до тебе, але…

Твої обриси звiв нетанучий снiг.
Ти прийшла, доню, в свiт разом зi мною
В подарунок пiднести я не встиг
Таке гарне iм’я.

А над мiстом сонце розсипом.
Синє сонце на тлi золота неба.
Нам iти вже, доню, треба…

I виросте на майданi дерево,
I цвiт його засяє всiма кольорами нацiї,
I вкриє плодами розуму волелюбне мiсто.
Дерево, iм’я якому ABOR MUNDI.

Поцiлуй мене, мамо,
В суцiльну скроню –
Маю я доню, як намисто.
Крiзь Сiру зливу,
Крiзь Чисте мiсто
Ми йдемо.
Крiзь порожнi маминi очi,
Крiзь занедбанi очi iншi,
Ми мандруємо разом, доню,
Пiднiмаючись iще вище.

Силою твоїх дiй
Ми йдемо
Силою.
Рiвною є дорога,
Вiрною

Грою до цiлi кревної.
Вiльними є дiї твої!
Пiд нами сяяло сонце.

***

Джерело: Михайло Плотніков.