ПРИВИД З ГАЮ
Диким Степом, Холодним Яром,
Чорним Лiсом, Великим Лугом
Краяв землю день божим плугом
По самую нiч.
З тої ночi стежина в’ється,
Свiтом колотим в тузi рветься
В неоспiваний дивний край,
Де стояв Зелений Гай.
В тiм Зеленiм, в тiм Чемнiм Гаю,
Де тiло з душею б’ється,
Де слiпий лiрник смiється
В своїм довгiм снi,
В тiм Веселiм, в тiм Щедрiм Гаю
Привид нiч i день блукає,
Позираючи на зорю,
Що вже сходила в тiм краю.
Хто ж вiн є, отой привид з Гаю?
Чи посiє вiн сум i тугу,
Чи то всмiхнений козак з Лугу
До мами вертає?
Як хто хоче, на те й чекає,
Що надибає, те i має.
Чи надiю, чи смерть свою,
Доки привид все у тiм краю
гуля в Гаю…
Врештi того краю Вiрний Син
Взяв, гонорово ж вiн,
Ввiгнав набої в крiса.
Танцювала гопака Гора Лиса,
З нею вихилявся полин.
Але ж привид нi до кого нiц не має,
Просто сам у тiм Гаю гуляє,
Доки сонце свiтом виграє,
Гуляє!
В Зеленiм Гаю нiч
Рахує кiлькiсть днiв.
В байрацi соловей
Ожив i заревiв.
Щось впало з неба в рiв,
Впало та й заснуло.
То неба ягоди,
З них виростуть дуби,
З дубiв злетять плоди,
З них пiдуть йолопи,
Для краю всi вони
Вiрнiї Сини.
***
Джерело: Михайло Плотніков.