ПТАХА НА ЙМЕННЯ NACHTIGALL
Мандрував хтось краями
Та зiткнувсь iз стiною,
Та й пробив головов
Так, що бризнула кров
В синє небо зiрками.
Славно, їй-богу,
Тi зiрки запалали
I тодi менi батько сказали,
Щоб я вже збирався в дорогу.
Славна дорога
Пролягала лугами.
Я йшов i шукав
Хто був смерть,
А тепер кого братом назвали.
А вiн тихо стояв
За моїми плечима.
Вiн спокiйно стояв
I дивився на мене
Скляними очима.
А за горою в гаю
Виднiлася рiдна стрiха,
Стрiха ховала тихо
Гверову сталь.
Я ж на прохання мами
Iшов з чистими руками,
Та в серцi моєму лунко
Спiвав Nachtigall!
Дай менi руку,
Кличе славна дорога.
Ми пiдемо по нiй
У навколишнiй свiт
Пiд проводом Бога.
Та той брат лиш стояв
На суцвiттi калини,
Його пальцi судомно стискали
Тiло моєї дитини.
А за горою в гаю
Виднiлася рiдна стрiха.
Стрiха ховала тихо
Гверову сталь.
Я ж на прохання мами
Iшов з чистими руками,
Та серце моє ущент
Розривав Nachtigall!
***
Джерело: Михайло Плотніков.