Оксана КІШКО-ЛУЦИШИНА

* * *

Вдихаю час – всесильний гнів
Небесної омани.
Кривавлять тихо у мені
Його досвітні рани.

А в нагороду цвіт зрина
У пам’яті вишневій –
Як невідомість, як весна,
Як плата віршареві.

***