ОСIНЬ
Замерзли сльози у верби
I чути вiтрову розмову,
Аби душi затишку знову,
А серцю слiв нових аби.
Бiжить у свiт хаосу нить,
Сплiта в одне думки-калiки,
Шукати згублене навiки,
Навiки втрачене любить.
Хiба це так, що еверест
За гратами, в вузенькiй смузi?
На цвинтарi людських iлюзiй
Я заявляю свiй протест.
Та сили Бог нам дав малi,
Щоб розipвать залiзнi кола,
I не оскаржити нiколи
Малий годинник на столi.
Серед вечiрньої доби
Про свiтла промiнь чути мову…
Аби душi затишку знову,
А серцю слiв нових аби.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.