* * *
Забуваю потроху біду,
Що спіткала мене в півдорозі.
Я до тебе у снах ще іду,
А прийти наяву вже не в змозі.
Світло граниться з інших вже призм,
Хоч утримує пам'ять і око
Ліній тіла твого класицизм
І барвисте душевне барокко.
Холодить мене місце і час,
Де зустрінемось ми ненароком,
Хоч і знаю, — що сталося в нас, —
Відбувається тисячі років.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.