ВИД САДУ
Колись давно в мороз на склі,
Замерзлим пальцем шкрябаючи іній,
Я очі малював на срібнім тлі,
Волосся, губи — через просвіт ліній
Аж поки не постав застиглий сад
І спектром не заграв алмазний промінь,
Відбитий гладдю льодових свічад.
Я був хлопчиськом. Серця мого пломінь
Не підказав, що має все повтор.
Зітер я мрію подихом гарячим,
Усмішку, губи — все заткав узор…
Й життя пішло не так, як я означив.
І ось тепер знов бачу риси ті,
Як відголос моїх колишніх візій,
Що ожили в тій самій красоті
У мимохідь накиданім ескізі.
І в час, коли в обійми у мої
Знічев’я ти зронила своє тіло,
Там, за вікном, сплелися ручаї
І груша, розцвітаючи, шуміла.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.