* * *
Він був один і знав — так треба,
Жив у собі без горя й див,
Він не запрошував до себе
І сам у гості не ходив.
Не думав навіть він жаліти,
Що попалив усі мости,
Не дарував нікому квіти,
Нікому не писав листи.
Не вірив, ні, небесним знакам
І не просив подать води,
І довго, довго, довго плакав,
Як друг тягнув його з біди.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.