* * *
Не вмерти з жалю; жити і рости;
Міцнішати; жувати вперто їжу,
Щоби кістяк і кров були сильніші,
Щоб відчувать гостріше і хитрить:
Тому, хто хоче теж і їсти й пить,
Пісну й ріденьку юшку піднести
Із жалю нашого. О, Господи, прости, —
ЇЇ б, звичайно, жирною зварить.
На клени тут, на трави там, у полі,
Осінні фарби встигли вже лягти!
Щоб я могла слабким допомогти —
Прогнати відчай треба геть мені б
І годувати розум свій і волю,
Пить щастя келихами, їсти — немов хліб.
***
I must not die of pity; I must live;
Grow strong, not sicken; eat, digest my food,
That it may build me, and in doing good
To blood and bone, broaden the sensitive
Fastidious pale perception: we contrive
Lean comfort for the starving, who intrude
Upon them with our pots of pity; brewed
From stronger meat must be the broth we give.
Blue, bright September day, with here and there
On the green hills a maple turning red,
And white clouds racing in the windy air! —
If I would help the weak, I must be fed
In wit and purpose, pour away despair
And rinse the cup, eat happiness like bread.
© Переклад Валерія Кикоть. Всі права застережені.