* * *
Коли мені вже треба буде йти
У ті світи, що зверху нам світили,
Спинюсь на мить, як не забракне сили,
Сказати, ким для мене була ти.
Останній дощ як стане моросить
І затремтить у чорну даль дорога,
Щоб змоги дав, молитиму я Бога,
Тобі благословення попросить.
І хай мені у думах не до сну —
Я в злагоді із світом і судьбою,
Не пропустити б тільки цю весну —
Надихатися нею і тобою.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.