* * *
Є речі, що не ймуть грубішого втручання,
Ніж ледь помітний дотик вітерця,
Нічому понад подих, над мовчання
Цю квітку не розкрити до кінця.
Отак і ти — прозора й невловима,
Мов шовк японський світла і легка,
То випливає, то стає незрима
У рухах плавних лілія-рука.
То піднімаєшся в своїх підводних чарах,
То зникнеш враз, лишивши холод-шлейф,
Як промінь місяця, що губиться у хмарах,
Незбагнений вітрила твого дрейф.
І мліє дух мій, тіло моє мліє,
І тануть звуки, гасне людський зір,
І я купаюся в твоїй морській стихії,
Немов німий перворожденний звір.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.