* * *
упала зірка
мов сліпуча квітка
холодний
доріздвяний образок
не рипне сніг
не скрипне звично хвіртка
і не запахне
ризький твій бузок
і бідні ми
вже простором і часом
і бідно я
серед скарбів живу
і вчуся як школяр
ще бути разом
хоча б у мріях
як не наяву
я знаю ще завесниться
та гірко
мені не знати
як коли і де
із неба зірветься
чиясь наступна зірка
і каменем могильним
упаде
падіння те
не зна земного спину
як меч важкий
з небес у темний льох
прорвавши враз
солодку павутину
мелодії квітневої
на двох
і схлипне дощ
від болісного лету
а решта все так само
все без змін
так само
збожеволіла планета
летітиме
на свій далекий кін
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.