Валерій КИКОТЬ

* * *

В переднебесній роджений імлі,
Знайшовши воскресіння в циклі знову,
Сніг помирає тихо на землі,
Що, як належне, прийняла обнову.

І ти, як на очищення танок,
Що ниспада на плечі звідусюди,
Приречений чекати на дзвінок,
Якого найімовірніше не буде.

Й від смерті біг — до смерті той же біг,
Як свята й будні Нового Завіту,
І ти один, як цей праюний сніг,
Так біло танеш на очах у світу.

***

© Валерій Кикоть. Всі права застережені.