* * *
ви не заздріте друзі мої
що комусь посміхнулася доля
і всі вимріяні солов’ї
заспівали нарешті край поля
а позаздріть що я серед злив
марив з голоду хлібом у горах
побратимів своїх хоронив
повз пустелями і нюхав порох
що я шкріб до безтями по дну
у безвесельну чорну годину
і шукав увесь вік лиш одну
що любила б мене як людину
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.