* * *
Правічний гнів у слово вироста,
У перла вляжуться усі прадавні муки,
Навіщо Бог розверз твої уста,
Не вклавши меч заступницький у руки?
Народе мій, нам чаша ця до дна,
Нам не минуть погибельного бою,
У м’ясо в’їлась тятива-струна,
Що в долю замотузила з тобою.
Ні, не чекаючи, покірливо тужить,
Поки нависнуть біди чорним роєм,
Я буду жити так, щоб справді жить,
Твоїм я буду сонячним героєм.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.