* * *
Як живеш ти, цікаво, сьогодні?
Як і завше між нами все ж та
Телефонних дротів безодня
І літа, невмолимі літа.
Чи ти пору ту згадуєш, друже,
Що овіяла веснами нас?
Ти змінився і певно, що дуже,
Та й мене не помилував час.
Маю інші забави, скорботи,
Хто плазує, — ненавидить хто,
І щоранку везе на роботу
Мене чорне велике авто.
Як належить, заповнюю ніші,
Що відвів хтось незримо мені,
Та чим вище, тим все холодніше,
У чужому я мешкаю сні.
Нарікати на долю не хочу,
Хай трива нескінченний канкан —
То не я втік у дощ проти ночі,
Перескочивши хутко паркан.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.