Валерій КИКОТЬ

* * *

Як живеш ти, цікаво, сьогодні?
Як і завше між нами все ж та
Телефонних дротів безодня
І літа, невмолимі літа.

Чи ти пору ту згадуєш, друже,
Що овіяла веснами нас?
Ти змінився і певно, що дуже,
Та й мене не помилував час.

Маю інші забави, скорботи,
Хто плазує, — ненавидить хто,
І щоранку везе на роботу
Мене чорне велике авто.

Як належить, заповнюю ніші,
Що відвів хтось незримо мені,
Та чим вище, тим все холодніше,
У чужому я мешкаю сні.

Нарікати на долю не хочу,
Хай трива нескінченний канкан —
То не я втік у дощ проти ночі,
Перескочивши хутко паркан.

***

© Валерій Кикоть. Всі права застережені.