СНІЖИНКА
З небес, неначе з високості,
А звідкіля — не зна ніхто,
Летіла ти на Землю в гості
Й до мене сіла на пальто.
Мізками тужачись і зором,
Вдивлявсь я в контур там і тут,
Гадав, милуючись узором,
Про таємничий твій маршрут.
Я думав про краси начала,
Й куди ведуть її сліди,
Як враз, — миттєво ти розтала,
Лишивши крапельку води.
Можливо, в цій малій краплині
Нове затеплиться життя,
Але тобі, як і людині,
Сюди не буде вороття...
І що могли б тут за дива буть —
Сніг пада з неба й розтає?
Та я в неспокої — то ж мабуть
Щось глибше в цій події є.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.