РОЗМОВА З ЖИТТЯМ,
АБО НАОДИНЦІ З НАРОДОМ
Я помолюся і піду,
Свою здолавши пересічність.
Буття сприймати як біду?..
Тебе сприймати як трагічність?..
Не для покори я прийшов
У світ лукавства і облуди,
Мільйони стертих підошов
За мною, — тіні, звірі, люди…
Прийму твої і світло й тьму,
Приймаю захід і світання,
От тільки щастя не прийму
Я без вогнистого кохання!
То ж геть терпимості межу,
І геть байдужості коріння!
Вже час настав, — я вам кажу! —
Збирать розкидане каміння.
Прийму в’язницю і суму
В ім’я святої переміни,
От тільки щастя не прийму
Я без могутньої Вкраїни.
Вона в міжзоряній сім’ї
Давно молитвами і ділом,
Великі пращури мої
Звели її душею й тілом.
Прийміте істину просту
Не умовляннями, а січчю,
Я в ваших жилах проросту
Нехай кремінням, як не свіччям.
Кроїти, вершити новим
Цей світ підступності й облуди,
Не мертвим діяти — живим!
Це я кажу вам! — диво буде!
Ідіть лишень навстріч йому,
Скажіть, як я сказав, що зроду
В дарунок щастя не прийму,
Але прийму у нагороду!
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.