* * *
Я тікав від людей,
Щоб з деревами поговорити…
М. Руденко
Про що мовчиш, могутній лісе?
Я довго був серед дерев,
Таврує душу зла завіса,
У серці зріє дикий рев.
Я жив у світі лісовому,
У тісняві пустих ідей,
Прости — за цю безглузду втому,
Я повертаюсь до людей.
В безлюдних хащах божа мова
Дійшла клітин моїх: «Затям,
Що люди — головна умова
Того, що ми звемо життям».
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.