* * *
Як хочеться спокійною рікою
Текти у даль, як рушать з гір сніги,
І пестить ніжно хвилею-рукою
Моєї Батьківщини береги.
Як хочеться, відмовившись від бою,
За хліба шмат облишити війну.
Як хочеться зустрітися з тобою
І злитися у квітку ув одну.
Як хочеться проститися з журбою,
Що в кожному із нас нетлінно є.
Як хочеться вже буть самим собою! —
Та хтось невидимий уперто не дає.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.