* * *
Преклоню смиренно я коліна,
Хоч ти суть бажань моїх і снів —
Не тужи за мною, Україно,
Я не кращий із твоїх синів.
Я не ліг за тебе в полі ратнім,
Не ходив у визвольний похід,
Хоч рубці полишили стократно
В моїм серці леза твоїх бід.
Я бував в Нью-Йорку і Парижі,
Пив бурбон і лондонський туман,
І пірнав, розсіюючи брижі,
І в Атлантику, і в Тихий океан.
Побував на дні морськім і в небі,
Вертольотом гори я будив,
І колись давно в Аддіс-Абебі
Пику одній гадині набив.
Та не зміг, даруй же, моя мріє,
Розвінчать катюг твоїх і зло,
Он — снігами вічно глибиніє
Моє рідне згорблене село.
Де б не був — та думка завше вдома,
Там, де ти, прадавня моя Русь.
І надія й сумнів є у тому,
Що колись тобі я знадоблюсь.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.