* * *
Україно, сива моя Русь,
Що я міг удіяти для тебе:
Виплакать метафору якусь,
Чи залляти мозком твоє небо?
Он стирчать, чорніють голі пні
На могилах в соловецькім полі —
Тих, терпів хто муки неземні
В пошуках твоєї волі й долі.
В пошуках триклятої межі
Між добром і слабкістю людською
Нишком я вигострював ножі,
Та нічого вартого не скоїв.
Де іскрився кров’ю білий сніг,
Де нас коні злякано носили,
Я намарне вкотре вже поліг
На межі туманній зла і сили.
***
© Валерій Кикоть. Всі права застережені.